Значення художньої літератури для людини й людства XXI ст. Формування читача в епоху цифрових технологій. Оригінали й переклади художніх творів, їхня роль у розвитку особистості. Перекладна література як важливий складник вітчизняної культури й чинник формування української нації.
Значення
художньої літератури для людини й людства ХХІ століття (презентація)
1. Чому впродовж століть люди звертаються до книг як до
свічада життя та джерела досвіду?
2. Які твори художньої літератури, на ваш погляд, є
популярними й актуальними для людини XXI століття?
Початок
нового тисячоліття позначено інтенсивним науково-технічним прогресом, потужним
розвитком ЗМІ й особливо телебачення, які справляють значний уплив на духовне,
емоційне, інтелектуальне життя людей. За цих умов роль і значення літератури
помітно змінюються, а письменники, навіть найавторитетніші, перестають бути
«володарями дум».
Чому сьогодні популярні тривимірні фільми? Тому що вони
створюють у глядачів ефект співпереживання, ефект безпосередньої присутності,
долучення до історії. Такий самий об’ємний 3D-ефект має створити й художня
література.
Майстерний письменник повинен грати на читацькому
сприйнятті тексту та стимулювати уяву для того, щоб за допомогою фантазії
читачі самі вибудовували ті сцени, які він змалював у тексті, самі
«розфарбовували його малюнок». Ця спільна творчість є ключем до того, аби
змусити читача по-справжньому переживати те, що написано у книзі. Візуальні
мистецтва не стимулюють уяви читача так, як це робить книга: вони подають уже
готову картинку, там немає співтворчості, і цим книга вигідно відрізняється від
кіно чи телебачення, це її особливість у боротьбі за увагу людини XXI століття.
Художня
література — це безмежний світ, у якому постає безліч проблем для розв’язання.
Цей світ має багато призначень. Знання літератури є важливою ознакою освіченої,
культурної, інтелігентної людини. Водночас художні твори містять своєрідну
шкалу духовних і моральних цінностей, накопичених людством упродовж тисячоліть,
знайомлять нас із життям, побутом, звичаями, світоглядом і культурою різних
народів. Зрештою, читанням просто насолоджуються. Ось як багато може Книга!
Художня книга й високе письменницьке слово залишатимуться
супутниками також наступних поколінь.
Саме
тому мета та завдання курсу «Зарубіжна література» полягає не тільки в тому,
щоб пізнавати життя та знайомитися з новими героями і країнами, а й виховувати
себе естетично, формувати свою особистість.
Сучасна журналістка, письменниця і блоґерка Енні Мюллер
написала справжню сповідь про те, навіщо потрібно читати.
Світ літератури в
цікавих фактах
Яка книга у світі
найцікавіша?
Немає двох людей, які відповіли б на це питання однаково.
Так, згідно з одним із численних опитувань, звання найцікавішої книги здобув
новітній бестселер британської письменниці Е. Л. Джеймс — трилогія «П’ятдесят
відтінків сірого», «На п’ятдесят відтінків темніше» і «П’ятдесят відтінків
свободи». Ще б пак, у рік видання першої частини, 2012-го, лише за три місяці
було продано 15 мільйонів примірників! А між тим справжніх поціновувачів
літератури книга не вразила.
За іронією долі, у Книзі рекордів Ґіннесса перше місце за
продажами посідає... Книга рекордів Ґіннесса! Її перекладено 52 мовами світу, а
обсяг продажів сягає близько півмільярда.
Наступною йде, хоча й зі значним відривом, книга з
англійської класики — історичний роман Чарльза Діккенса «Повість про два
міста». Від часу його видання в середині XIX століття продано, за приблизними
підрахунками, не менше ніж 200 мільйонів примірників.
1. Чи згодні ви з твердженням аргентинського письменника
Хорхе Луїса Борхеса про те, що «книга — не просто словесний пристрій або набір
таких пристроїв; книга — це діалог, зав’язаний з читачем, інтонація, надана
його голосу, і низка мінливих і незламних образів, що запали йому в пам’ять.
Цьому діалогові немає кінця...»? Розкажіть, який діалог і з героями яких книг
ви хотіли б провести наступного навчального року.
2. Поясніть, як ви розумієте слова німецького письменника
Германа Гессе: «Кожному правдивому читачеві нескінченно величезний світ книг
відкривається по-іншому, кожен у ньому шукає і знаходить себе самого».
Виклики цифрової епохи сучасному
читачу та шляхи їх подолання
Цифрова епоха, безумовно, принесла нам
багато позитиву. Водночас педагоги повинні враховувати і ті виклики, які вона
кинула сучасному читачу, і по можливості запобігати ним, а інколи й активно
протистояти. Невипадково дехто сьогодні розглядає читача як своєрідного
потенційного пацієнта, якому потрібне лікування або профілактика, а, отже,
вивчає, які ж діагнози сучасним школярам ставить наука. Звернемо увагу на один
із них, дуже тривожний, про який останнім часом з’явилось чимало інформації.
Дослідники зазначають, що світ багатьох дітей стиснувся до розмірів екрану планшета, смартфона або комп’ютера. (Слайд 3) Науковці навіть говорять про вірус або синдром цифрового недоумства і вказують, що цей термін прийшов з Південної Кореї,
яка раніше за всіх стала на шлях оцифрування країни і відповідно набагато
раніше нас відчула як переваги, так і недоліки цифрової доби [7; 8]. За
спостереженнями вчених, усе більше підлітків страждають на такі симптоми: (слайд
4)
§ втрату пам’яті (сподіваючись на Google, вони часто не
запам’ятовують навіть елементарного);
§ розлад уваги;
§ когнітивні порушення,
§ пригніченість і депресія (без комп’ютера деякі учні
стають практично безпомічними, якоюсь мірою навіть беззахисними);
§ зниження глибини емоцій, загальне притуплення
почуттів;
§ низький рівень самоконтролю [4; 7; 8].
Під час проходження студентами
педагогічної практики в одному з ліцеїв м. Києва довелось спостерігати
різноманітні ситуації, які яскраво увиразнюють наявність у деяких наших учнів
подібних симптомів. Зокрема привертає увагу те, що школярі досить часто, коли
йде робота, спрямована на пошук визначення терміна, тлумачення незнайомого
слова або повторення вивченого, звертаються до ґаджетів, зовсім не намагаючись
активізувати власні мислительні операції. Саме тому, мабуть, вже достатньо
типовою є ситуація, коли хтось із учнів на уроці узагальнення вивченого
“згадавши” посередництвом Інтернету, що таке рима, буквально через 20 хвилин на
наступному ж уроці не може без цифрового помічника жодним словом продовжити
речення контрольного тесту: “Рима – це…” І справа тут не лише в
запам’ятовуванні, а й у тому, що такий школяр навіть не намагається спробувати
поміркувати, пошукати відповідь у себе в голові. “А навіщо? – каже він. – Усе є
в Інтернеті”. Пошук відповіді на будь-яке запитання, у тому числі й проблемне,
саме в цифрових носіях – вже добре вкорінена звичка багатьох сучасних учнів.
М. Шпітцер, керівник відділення психіатрії в університеті Ульма
(Німеччина), ще в 2012 р. написав книгу, в якій наголошує, що зловживання
комп’ютерами веде до завдання шкоди розумовим здібностям, а особливо дитячим:
«Результати сучасних досліджень головного мозку показують, що широкомасштабне
використання цифрових ЗМІіК дає всі підстави для тривоги. Бо наш мозок
знаходиться у процесі безперервної зміни, і з цього неминуче витікає висновок:
щоденне спілкування з цифровими ЗМІіК не може не впливати на нас, звичайних
користувачів” [7, 11]. (Слайд 5)
Як же запобігти цифровому
недоумству? (Слайд 6) Що нам підказують науковці з
високорозвинених країн, яких саме життя вже давно змусило замислитись над цим?
Не заперечуючи величезної прогресивної ролі цифрових технологій у нашому житті,
вони рекомендують пам’ятати про їх зворотній бік і дають певні поради.
Найпоширеніша з них – заборони і обмеження. Так, у школах деяких європейських
країн забороняють користуватися смартфонами на уроках. Відомо, що сам Стів
Джобс досить суворо обмежував своїх дітей у користуванні цифровими
технологіями. А в Силіконовій долині – самому епіцентрі високотехнологічної
економіки – широке розповсюдження одержала ідея так званих шкіл без
комп’ютерів, де використовують традиційні методи і прийоми навчання [9].
Однак уже давно аксіомою стало
твердження про те, що заборонений плід солодкий. Що ж сучасні вчителі
літератури можуть зробити своїм знаряддям протистояння негативам цифрової
епохи? Насамперед згадаємо про принцип прихованих дій, тобто ненав’язливої педагогіки, а також про те, що умовою розвитку мозку є творчість, і що нам на допомогу – сама художня література,
силу якої варто увиразнювати різними методичними засобами. Розглянемо деякі з
них.
1.
Читання і
опрацювання художніх творів, які в образній формі застерігають від негативного
впливу цифрових технологій і показують переваги людини, яка не обмежує себе
комп’ютером. (Слайд 7). Наприклад, оповідання Айзека Азімова “Фах”, “Відчуття влади”,
Майка Гелпріна “Свіча горіла”. Фактично
Азімов застерігає нас від цифрового недоумства (Тревіліян навіть не додумався,
що необхідну інформацію можна почерпнути з книг). Письменник переносить нас у
суспільство, в якому знання отримують через нейрокомп’ютерний інтерфейс – систему, створену для обміну інформацією між
мозком і електронним пристроєм. Однак А. Азімов увиразнює думку про те,
що мало одержати інформацію, важливо
зрозуміти її, творчо опрацювати і глибоко засвоїти. Власне навколо цієї думки й зосереджено всю інтригу
твору. Слід відзначити, що письменник застерігає від так званого
кліпового мислення, яке призводить до фрагментарності та мозаїчності
сприйняття, а також інших негативних наслідків, котрі ми вже спостерігаємо в
нашому житті. Так, сучасна дослідниця, кандидат фізико-математичних наук,
доцент кафедри математичної фізики НТУУ “КПІ” Г. П. Бахтіна зазначає: “У зв’язку з інформатизацією освіти, яка нині
сприймається як панацея, виникають ризики втрати творчої
культурно-генеруючої здатності цілих поколінь. Це неминуче, якщо комп’ютерні
навички користувача (які створюють ілюзію доступності пізнавальних дій) не
супроводжуються логічним осмисленням, операціоналізацією, теоретичним
засвоєнням предметних галузей навчальних дисциплін, широкою культурною асоціативністю
у сприйнятті та розумінні процесів життя, живим спілкуванням з викладачем та
колегами” [2]. Як бачимо, фактично усе це ще
60 років тому передбачав А. Азімов, коли в художній формі застерігав читачів
від спокуси легкого здобуття знань, зловживання цифровими технологіями та
оманливої впевненості в тому, що інформатизація освіти несе за собою лише
позитивні наслідки. У зв’язку з цим можна згадати кінцівку іншого надзвичайно
захопливого оповідання А. Азімова – “Відчуття влади” (його доцільно
рекомендувати семикласникам для додаткового читання), в якому автор порушує
проблему способів здобуття інформації: “…Комп’ютер у мене в голові”. Ця думка давала йому
дивовижне відчуття влади” (переклад
Людмили Бутенко) [1, 526]. Докладніше про вивчення названих творів див. у нашій
статті (Клименко Ж.В. Проблеми читання очима трьох фантастів: Азімова, Гелпріна
і Ґеймена // Всесвітня література в школах України. – 2017. – № 4. – С. 2-5).
2.
Обмірковування
і обговорення порад відомих письменників, які є загальновизнаними авторитетами
і можуть бути такими для учнів (дискусії, круглі столи, есе тощо). (Слайд 8)
Зокрема Ніла Ґеймена, Умберто Еко. Так,
можна ненав’язливо (наприклад, у формі рекламного ролика з назвою “Якщо ти хочеш, щоб твоя пам’ять ніколи не підводила
тебе…”) запропонувати школярам приголомшливий за
своєю мудрістю і глибиною лист Умберто Еко, який
він адресував онукові [4]. Головна думка листа в тому, що ми страждаємо від
поганої пам’яті і створюємо собі, замість її тренування, милиці у вигляді
Гугла, ґаджетів і різних веб-сервісів. Ось деякі витяги з нього:
“Ось в чому полягає мій рецепт. Щоранку вивчати якийсь короткий вірш, як змушували нас робити в дитинстві. Можна
влаштовувати змагання з друзями на найкращу
пам’ять“.
“Змагатися в тому, хто краще пам’ятає зміст прочитаних книг: чи пам’ятають твої друзі імена слуг трьох мушкетерів
і д’Артаньяна … ” [4].
3.
Використанння
різних прийомів мнемотехніки та ейдотехніки, спрямованих на оволодіння
мистецтвом запам’ятовування: (слайд
9).
§ римування (наприклад, заримоване формулювання
літературознавчого поняття запам’ятовується краще, ніж подане прозою);
§ запам’ятовування інформації з опорою на яскраві
асоціації (малюнок, фраза тощо);
§ прийом прив’язки до добре знайомої інформації
(щоб запам’ятали, що сакура – головний символ Японії, наводимо приклад: Україна
– калина);
§ прийоми символізації, використання
характеристик-ейдосів.
Так, Л. Нежива слушно радить, вивчаючи
художньо-стильові явища на уроках української літератури, використовувати
характеристики-ейдоси великих стилів [5, 173], запропоновані у примітках до
книги академіка П. Сакуліна: «Класицизм – струнка фігура воїна в гордій
позі, з велично простягнутою рукою. Сентименталізм – ніжна, тендітна дівчина;
сидить, підперши підборіддя рукою; на обличчі – сумна задума; очі замріяно
спрямовані вдалечінь: на вії виблискує нависла сльоза. Романтизм – красивий
юнак у плащі та крислатому капелюсі; кучеряве волосся розвівається за вітром;
зір, що палає від захвату, звернений до неба. Художній реалізм – зрілий чоловік
зі здоровим кольором обличчя, зі спокійним і вдумливим поглядом. Натуралізм –
нечупарно одягнутий чоловік, у картузі; волосся стоїть дибки; в руках –
нотатник; на ремені висить кодак; неспокійно й критично озирається навсебіч.
Символізм – нервова молода людина; сильно жестикулює; голосно і наспівно
декламує вірші про метафізичну красу потойбічного світу тощо» [6, 230].
4.
Надання
великої ваги прийомам розвитку спостережливості, наприклад, таким: (слайд 10)
§ спостереження за психічним станом персонажа тощо;
§ навчальна гра “Лови помилку”;
§ дешифрування художніх оптичних ілюзій, тобто картин,
при розгляді яких виявляється прихований зміст (наприклад, репродукції картини
мексиканця Октавіо Окампо “Видіння Дон Кіхота”, робіт українця Олега Шупляка,
який чимало своїх шедеврів присвятив саме зарубіжній літературі (див. його
картини за адресою: http://art.ber.te.ua/)). (Слайд 11)
5.
Залучення
прийомів і видів діяльності, спрямованих на “пригоди духу”, розвиток уяви,
моделювання дій, мисленнєве конструювання, а також на фізичну реалізацію
ідей. (Слайд 12)
Автор статті “Цифрове недоумство”,
кандидат хімічних наук Л. Стрельникова слушно зазначає: “Чим більше
зовнішніх стимулів у дитинстві і підлітковому віці, тим активніше і швидше
формується мозок” [7]. Поживою для мозку є наше фізичне дослідження світу,
мислення, уява, емоції, бажання тощо. Отже, учням доцільно пропонувати,
наприклад, такі види робіт:
§ словесне малювання;
§ ситуативний тест (“Уяви, що ти зустрівся з
письменником, персонажем…”, “Уяви, що в тебе є можливість змінити хід подій…”);
§ моделювання дій письменника або перекладача (Якби ти
був письменником і хотів продовжити “Мандри Гуллівера”, то в яку б країну його
відправив?)
§ виготовлення різних саморобок на літературні теми
(ліплення з пластиліну персонажів твору, скрапбукінг (виготовлення та
оформлення фотоальбомів або окремих сторінок до них), кардмейкінг (виготовлення
листівок) тощо).
У ході обговорення означеної проблеми виникає
і таке запитання: те, що
відбувається з нашими дітьми, – це комп’ютерне недоумство чи все-таки новий етап розвитку
людського мозку? Можливо,
робота мозку деяких дітей, припускає у своїй статті І. Власенко, змінилась
таким чином, що нам лише здається, що він недостатньо добре працює [3]? А,
можливо, це зовсім і не послаблення мозкової діяльності, а звільнення від
непотрібного, зайвої інформації, якою нас перевантажує цифрова доба?
В одному, напевно, ми маємо бути
переконані остаточно. Якщо в когось із учнів у голові є гасло: “Все може
комп’ютер!”, то варто переорієнтувати цю особистість на інше: “Усе можу я! А
комп’ютер – лише мій помічник”.
Немає коментарів:
Дописати коментар